Головна · Статті · FAQ · Поклики · Контакти · Архів 29.06.2017
Пошук



Останні новини
Карпатська обсерваторія ім. Товариша Хрущова
Василь Палійчук ― богатир радянської літератури
Сакральне серце Чорної Гори
Операція «ліс або життя»
Семінар-табір «Волонтерство в ПЗФ»

Останні статті
Карпатська обсерваторія ім. Товариша Хрущова
Василь Палійчук ― богатир радянської літератури
Сакральне серце Чорної Гори
Операція «ліс або життя»
#І чьо там на Попí?
Гість
логін

пароль



Відновити пароль
Твердиня науки імені маршала Пілсудського
Владислав МІДОВИЧ

Астроном в роботі
Ще зростали в небеса її середньовічні мури і відкоси, зводилась розлога вежа, а вже творилася про неї у гірській Польщі легенда майбутнього.

Потім з’явилися метеорологи ― нарід, достеменно споріднений з духами погоди. Після трьох років кропіткої праці обсерваторію урочисто відкрито, і на Чорногорі запанувала тиша. Десь з далекої півночі вже надходила осінь. Блакитні марева здіймалися вранці з довколишніх котлів румунських гір, полонини порожніли одна за другою, і десь далеко в долині, над шумним Черемошем, горів червеним золотом буковий ліс.

Протягом кількох тижнів потрібно налагодити та облаштувати наше камінне замчище, в тому числі й у наукових питаннях. З кінця листопада і аж до весни сніги нас цілком можуть заблокувати. Й так крайній вантаж палива затримала снігова буря на відмітці 1900 м у кілометрі від вершини. Гуцули, постягувавши діжки, накивали п’ятами до верхньої межі лісу. На відкопування вантажу пішло кілька днів.

Наприкінці вересня 1938 р., коли в Європі почало попахувати порохом, на Чорногорі запанувала дивна пустка, принісши заодно хорошу погоду. На видноколі синіли далека совітчина та мініатюрні вершинки пограниччя з Молдавією, що на межі з мадярською низовиною.

За цієї сонячної осені настала блага пора. Наше потужне радейко транслювало прямісінько зі Страсбурга мелодійні вальси поруч із мобілізаційними вістями з Праги. Єдиним перелітним прибульцем в ті дні був навчальний екіпаж LOPP із станіславівської ескадрильї, що заклав над нами кілька зразкових віражів і скинув свої агітки.

Прийшла холоднеча і заморозки, Гуцульщину і Закарпаття чимдалі частіше загортало у безмежне море хмар. Довго стояла на нім богатирська тінь Попивана по сходу сонця, оточена потрійною веселкою брокенських примар. Десь під тою ковдрою вдалині існували людські осередки, зі своїми клопотами. То був зовсім інший для нас світ.

Почалися перші завірюхи, світ зникав з очей на довгу череду днів, а вітри вспокоюватись й гадки не мали. Радіо-Станіслав деколи повідомляв про погожі дні та пару градусів тепла, про ще де-не-де зелене листя на деревах, що чіпко тримається гілок. Наш радист лиш криво всміхався, кажучи, що то казки з «Тисячі та одної ночі».

Тимчасом у простір безупинно надходили метеодепеші із позивним «217», нашим міжнародним кодом. Цілою шеренгою скупих цифр монотонно повідали вони про безперервні вітри, пориви і урагани, серед яких доволі часто проскакувала літера «Х», що свідчила про безпроглядну хмарність. «Видимість менше 50 м», «видимість менше 200 м», «сніжна заметіль», «пориви 12 західні», «туман згущується» ― ось переклад на людську мову отих шифрограм.

Вахта прикордонника
В перших числах грудня до нас завітав астроном. Молодий, веселий і добре ерудований у космічних питаннях доктор наук. Запустився чудний зіркопис-астрограф, купол вежі обертався цілими ночами, а потужні телескопи ловили у лінзи та світлини неймовірні далекі туманності. То були дві наші протилежності: метеоролог, що пантрував бурі і вітри та астроном, що благав могутність космосу вспокоїти стихію у нічну пору.

Час крокував для нас незвикло шустрим темпом. Дні, тижні, місяці спливали хутчіш, ніж це відчували наші постояльці. День розписаний на заміри, спостереження, депеші, радіо, двигуни, інструменти, опрацювання результатів. О 2-й і 5-й ранку ― депеші до Львова та Варшави. Перед шостою ― підйом персоналу. З коминів починає валити дим, механік запускає центральне опалення і електронасоси, перевіряє напругу і натяг приводів. Помічник закидає сніг до топника, метеоролог далі робить заміри, спостереження і відправляє депеші.

О 8-й протиповітряна сирена на мінімальній потужності закликає всіх на спільний сніданок. Лише астроном відсипається після нічної варти. Окремі розмови про погоду виключені: загальновідомо, що ― вітер, хмари, мороз і заметіль. Відомим феноменом є сонце раз у надцять днів, коли настає тиша, і все живе недовірливо біжить до вітроміру (анемометра). Хмари стеляться в рівень фундаменту, Чорногора купається у сонячному сяйві.

8:00, 11:00, 14:00 ― знову депеші шифруються у світ. В полудень лунають сигнали точного часу, з якими узгоджуються хронометри астрографа. Потому Варшава розповідає про погоду. В колег на Каспровому Верху ― нещадне сонце і практично тропіки, у нас ― полюс.

Радіо повідає щось про політику, про Іспанію Франко, когось десь відзначили, хтось вмер, однак вся Обсерваторія благає перемкнути на легку музику, бажано веселішу.

Дитя Обсерваторії ― 5-річний «Яцек з Бабиної Ґури» ― має, без сумніву, найбільше зацікавлень і є «першою особою Чорногори». З механіком він обходить двигуни, з прикордонниками несе наряд, з кухарями ― чистить картоплю і крім того, чигає по всьому державному кордону на дитячих лижах, остерігаючись урвищ. Яцек є найтеплішою посмішкою Попивана й заодно рекордсменом Польщі по високогірності.

Тим часом сонце сідає. Рожева імла переливається через закарпатські перевали. Найдосконалішим амарантом палають сніги Мунчеля Роднянського, а пурпурова куля потає в екстазі щербатої корони Мармарошу. Морок повзе долинами, і гранатова тінь планети висвітиться на якусь хвилю східним небокраєм.

Гора починає мерехтіти електричним світлом і видавати нагора рев двигунів та монотонний гул перетворювачів. Більшає кабінетної праці: стукає друкарська машинка, підспівує їй крізь двері арифмометр. О 23:00 знову депеша ― радіо в роботі, мерехтять кольорові лампочки, шумить гучномовець. Короткі сигнали виклику, і відповідає сестричка зі Станиславова: «Перша група…, друга група…, будь-ласка, повторіть… ще раз відкритим текстом». А по закінченню: «Не втонули ще часом у станіславськім болоті? Можемо вам відступити кількасот моргів снігу і пару градусів морозу для лижної школи…».

В середині грудня несподівано підійшла хвиля арктичного повітря. В полудень гори застили в помірній тиші, сонці та теплі, а вже через кілька десятків хвилин температура впала на десяток градусів, і хмари моментально загорнули Карпати. 19 грудня, коли ми сходили в долину Чорного Черемоша при 30-ти градусах вранішнього морозу і невеликих щипках снігових голок, над паруючою рікою світило аж п’ять сонць (гало зі боковими «сонцями»). Два бічних сонця, видні з долини, підносились над сонними лісами вогнистими досвітними хрестами поволі, аж поки повністю не розтанули.

Крайній транспорт перед зимою
Повертаємося на Попа у час всеношної ― у верхній межі лісу вже ніч. Несподівано гору починає загортати майстерним бойовим оперенням, наче з рожевого диму. Відблиск посилюється, і сніги на схилах Шурина переливаються перлами.

Ввімкнені обсерваторні прожектори освітили нам решту дороги. Серед імли гірського туману вони здаються вулканом, що от-от розверзне лавову пащу.

Всеношна служба лунає серед порожнечі у карпатському піднебессі. Один стілець, за звичаєм, порожній ― для гірського гостя. Під вечір зголошується Станиславів ― полковий капелан промовляє до нас: «…аби не думали, що про вас забули в той єдиний день». Голос переривається і лунає «В свою чергу дякуємо Обсерваторії і даруємо вам цілим товариством Компанії зв’язку, що виструнчилась в коридорі казарми, наші вуста та вуха у далекий світ!». А тоді вони слухають, що скаже Попиван, той далекий, засніжений Попиван.

На Сильвестра – усе та ж повсюдна порожнеча, однак для нашого брата з’являється легка заметіль, чиї круговерті із сухим шелестом помітні у світлі прожектора. О 23:22 (наш місцевий час) 1939 рік перетинає східний кордон країни. Апарати-самописці починають креслити у той момент на нових касетах, в зв’язку з тим, що почався новий метеорологічний рік.

З нашої «холєндерки» лунає поліфонія джазу ― веселиться і шаленіє ціла Європа. До офіційної півночі, в ритм рухливому полонезу з Варшави, в Обсерваторію приходить Новий Рік. А на Чорногорі віє заметіль.

А назавтра починається ураган, що триває з десяток днів без перерви. 35 м/с…40… 45.., підходить до 50… Нижче 30 м/с не слабне взагалі. Всі вентилятори звучать глухо і монотонно. Передавальна антена неустанно тріпоче серед щогл метеовежі. Малий Яцек ганяє коридором на дитячім ровері, заповнюючи сміхом Обсерваторію.

За весь цей час жодна душа зі світу на Попивані не з’явилась. Кордон береже найретельніший охоронець ― буря. Обсерваторці ходять на спостереження та заміри у хутряних комбінезонах і шоломах, вдягаючи полярні маски та спеціальні окуляри. Потрібно безперервно зчищати лід з термометрів і деяких самописців, прокопувати проходи до дверцят і комірок з приладами. В нестримних вихорах протягом кількох годин на вершині вежі порається механік. Здебільшого доводиться працювати голими руками, що в тих умовах моментально біліють.

Снігові надуви після бурі
Врешті-решт, за кілька днів ураган відступає. Десь угорі, високо в небі з-поміж хмар починає щось жовтіти. Станіслав вже за кілька днів повідає, що у них повноцінна весна. Хтось там, схоже, вже бачив жайворонка.

Ранок ― поняття умовне, бо мури східних кімнат віддавна нашаровані цілою стіною снігу. Несподівано крізь сніг починає проникати жовтогаряче горнило. Сонце!!!

Депутати «Самопроголошеної попиванської республіки» поволі видряпуються на світ Божий. Знову видно майже пів-світу. В котлах і на пагорбах снігу не видно. Біліє свіжим снігом лише Чорногора, Родна і Мармарош. Обсерваторія пропонує незабутні краєвиди: цілий субтропічний сад «розцвів» на його стінах, димарях та еркерах. Величне і дивацьке листя, хащі, розквітлі келихи квітів, довгі і навислі стяги на терасах, кетяги обвітрювання, буремні шанці ― все це вирізьбив вітер упродовж суворих днів з льоду і небесної мерзлоти. Десь під всім цим ховається батарея наших вікон.

На початку лютого з’являється незвичайний гість ― листоноша з Зеленого. Борюкаючись у вітрах, він тягнув торбу з поштою, а пакунки ― його собака. Каже, що його спеціально призначили для Попа і що двічі на тиждень він підніматиметься сюди 20 км. Найвище діючий поштар Польщі. І, без сумніву, найбажаніший гість в Обсерваторії. Відтанувши від снігу, він розкладає свою канцелярію в холі, виплачує гроші, продає значки, видає квитанції. Наступного дня він розчиняється у сніговинні, повз урвища, обширні полонини і ліси, сходить довгими годинами у своє далеке село.

Опубліковано в часописі «Lot Polski» № 3/1939

2016 © Юрко Гудима. Переклад українською мовою

Використані світлини з сайту http://www.muzeumlotnictwa.pl
Інтернет-крамничка сучасної української літератури

Запрошуємо до членства


ЗНИЖКИ ВІД:

Острівець

Мандрів 15%

15%

15%

15%
10%

10%

7%

Садиба Арніка 10%

У Пилиповича 15%


Код для вашого сайту
© 2000-2017 karpatia.org.ua
   -     Greenways   ...